Цикл всюдисуще всевидяще в соб

Цикл
«ВСЮДИСУЩЕ І ВСЕВИДЯЩЕ В СОБІ»

як сонце випиває роси
так Упорядник підійняв серця
Він просто підійняв їх до лиця
                кущами
дух не просить любов така
поезія така

*
під поглядом душа летить угору
то через очі задивився Ти
я роздивляюся а люди — свічі

*
коли враз простягнуся
від самого неба до самого дна —
не здивуйтесь бездонному плачу:
не стачило в мене очей
подивитися в очі комусь на Землі

*
хто літає з ким хоче
де хоче
 
хай відчинить кватирки у небі
в оселі і в серці:
нехай соловейки співають

*
дивляться:
так не буває —
головою тримати небо
легко так справді
коли не тримаєш

*
світ проморгується на таїнство небес
не відлякніть
не промахніться в мене віями слів

*
природа-мати тягнеться до Сонця
ліс вигина хребти заспані
незримий ліс — лісами —
в сонце Боже
і випрямляє все

*
як випадково люди попадають
під кольорові з неба іскропади!
 
інакше ходить видюща душа —
в райдугах щастя що і є містками

*
ребра вигнуло серце —
знову!
зливи любові і сяйва!
чого головою не тицьнуть між ребра?
як роси випивають сонце
Бог є таким
я випаруюсь у любов і світлий погляд
хоч там помовчу

*
мене терзає місія роси
Бог-Слова
в кожній росині горить-кричить свіча
тут очі вічності
дихання погляду

1995