Сиджу на згарищi надiй i сподiвань.. Юрiй Вавринюк

Оригінал:

* * *

Сиджу на згарищі надій і сподівань,
Згрібаю попіл в спечені долоні.
Душа горить від болю та зітхань
І втрата б’є приречено у скроні.
Як власну долю, пил переберу —
Згоріло все: майбутнє і минуле.
Я висох весь, став схожий на мару,
А почуття безпомічно заснули.
Тече крізь пальці попіл, як вода,
Пересіваю спогади-жарини.
Лише сльоза, мов бідна сирота,
Упала в землю з щирістю дитини.
І згарище змочила, і на нім
Зламала ґрунт безсилля та розпуки.
І диво сталось — з пилу безнадій
Пробився пагін. Листя, наче руки,
Долонями торкнулося лиця.
І попелище втішилось весною.
І теплий погляд доброго Отця
Зорів, як небо чисте наді мною.
Навкруг життя буяло і цвіло
Над тим, що хвилю ще було золою.
І попелище буйно проросло
Насінням віри, мужності й спокою.
В огні булат гартують для звитяг,
Дуби у бурях зміцнюють коріння.
Моя ж душа мужніє на вітрах,
Й весна зростає в протягах осінніх.
А небо втрати рясно поверне
Зростанням віри, мудрості і сили.
Нехай згорить все грішне і земне,
Нехай вітри наповнюють вітрила.
Розвію попіл розпачу й жалю —
Нехай він стане добривом для віри.
А сльози втрат у вдячність переллю,
Яку Господь дарує нам без міри…
©Юрій  Вавринюк


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


На пепелище ожиданий и надежд
Сгребаю пепел в лодочке руки.
Душа горит  от боли, что без  меж.
Утрата обречённо бьёт в виски…
Судьбой своею пепел-пыль переберу –
Сгорело всё как будущее с прошлым.
Я на фантом похожий поутру,
И чувства все беспомощно заглохли.
Течёт сквозь пальцы пепел, как вода,
Пересеваю памяти ожоги.
И лишь слеза, немая сирота,
Упала в землю с щедростью небоги*.
Смочила пепелище и на нём
Сломала грунт бессилья и разлуки.
И – чудо, что из пепла безнадёг
Побег пробился. Листья, словно руки,
Ладонями прошлись вокруг лица.
А след костра утешился весною.
И взгляд теплел у доброго  Отца,
Взойдя чистейшим небом надо мною.
Вокруг цвело всё, что цвести могло,
Над тем, что было только что золою.
И пепелище бурно проросло
Семян богатством – мужества, покоя…
Для доблести булат калить пора.
Дубов крепчают с бурями коренья.
Моя ж душа сильнее на ветрах,
Весна родится в сквозняках осенних…
Утраты небо щедро возвратит
Мужаньем веры, мудрости…запомним!
Пускай земное, грешное, сгорит,
С лихвой ветра пусть паруса наполнят.
Отчаяние пеплом разовью –
Да станет удобрением для веры.
Слезу с благодарением  солью,
Чем нас Всевышний наделил без меры…


* - бедняга, нищий(укр.)