За вiкном ще засмагою тiшиться лiто... Св. Костюк

Оригінал:


Час іде. За вікном ще засмагою тішиться літо.
І стукочуть-вицокують срібні краплинки води.
І багато всього пережито уже, перемито
В цьому плетиві днів, у театрі абсурду й біди…
Що змогла- те змогла…Малювала цей світ, як уміла.
Надриваючи серце, лишала вогненні сліди.
На моє підвіконня зажурена горлиця сіла…
Хтось ту музу тужливу, напевно, покликав сюди
Ми писали удвох. Нам тихенько підспівував вітер.
Всі малюнки графічні зливались на мокрому склі.
Якби з долі отак хтось узяв і трагічне все витер,
Щоб лиш бульбашки мильні лишились на білому тлі.
Але ні…далебі…бо тоді чи змогла б я відчути
Шепотіння хвилин у блаженстві високих чуттів.
І любові нектар з післясмаком п’янкої отрути.
І наповнену змістом
магічність
і років, і днів…
© Світлана Костюк


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Время – миг… За окном загорает по-прежнему лето,
Серебрящихся капелек –  топот и цокот – воды.
Ах, как много всего пережито уже, перемыто
В том плетении дней…и абсурда театр, и беды…
Что смогла, – то смогла…Украшала я мир, как умела.
И порой на разрыв…на дымящийся  оттиск следа'…
А на мой подоконник печальная горлица села…
Что-то музу печали позвало, долино быть, сюда.
Мы писали вдвоём. Подпевал нам тихонечко ветер.
И графичность эскизов сливалась на мутном стекле.
Если б с доли моей кто-то взял и трагичное вытер,
Пузырям разве мыльным позволив плясать на окне.
Только нет…далеко… я  б навряд ли смогла,  Боже правый,
дивный шёпот минут распознать у Любви на плече
и любовный нектар с послевкусием томной отравы
и наполненность смыслом
магичности
дней  и ночей…


Фото из Инета
Артёма Кашканова -
спасибо!