Повторювала слово, як молилась

"Поїдемо... Поїдемо...", – вона
повторювала слово, як молилась.
А час, слова та щастя зупинились,
бо зустріч-келих випито до дна.

За кілометрів тисячі – немов
на різних народилися планетах,
нарешті ми – у зустрічі тенетах:
"поїдемо" – сильніше за "любов".

"Поїдемо" – одне з найтяжчих слів,
які в житті доводилося чути:
казати те, чого не може бути...
"Поїдемо" – як марево зі снів.

"Поїдемо" – а в мене слів нема.
Я здатний тільки цілувати руки.
"Поїдемо" – як пережити муку,
у котрій сил на відповідь – катма...

"Поїдемо" – я сам би це казав,
якби не був дорослим чоловіком.
Казав би за "поїдемо" – "навіки".
І все життя в долонях колисав.

Промовчу краще – краще ти кажи
це слово, як молитву, як надію.
Кажи уголос те, про що ми мрієм.
Хоч словом нас од болю вбережи.

"Поїдемо... Поїдемо...", – сповна
наговорилась словом, намолилась.
До мене ще сильніше притулилась –
бо келих щастя випито до дна...

"Поїдемо" – і знаєм ти і я,
хоча ніхто уголос це не визнав,
що ми за мить поїдемо – порізно...
Тремтять – твій голос і душа моя...

....................................

Нина Самогова
http://www.stihi.ru/2017/08/31/10027

"Поедем же... Поедем же ... ", - она
Твердила это слово, как молитву.
Но время счастья проиграло битву,
Ведь эта встреча выпита до дна.

И километров между нами тьма
И мы на разных родились планетах,
И в этой встрече, нежностью согретой,
Звучит «Поедем» как любовь сама.

"Поедем" – тяжелейшее из слов,
Я горестнее ничего не слышал:
Но невозможность мне в затылок дышит…
«Поедем же» - как марево из снов.

"Поедем"- что могу сказать в ответ.
Могу лишь целовать тебе я руки.
"Поедем" – ну за что мне эти муки,
Как прошептать простое слово «нет».

"Поедем "- я и сам бы говорил,
Когда бы не был так тоскливо взрослым.
Бродил бы я с тобой по травам росным,
Баюкал бы и на руках носил.

Я промолчу – ты лучше говори
Молитвой повторяя это слово.
Им вымоли у жизни встречи новой.
И словом нас от боли сохрани.

"Поедем же ... Поедем ...", ты сполна
Наговорилась словом, намолилась.
Как будто с этим горем примирилась –
Ведь наше счастье выпито до дна.

"Поедем" – знаешь ты, и знаю я,
Пусть вслух никто не говорит об этом,
Поедем порознь – в зиму я -  ты в лето…
Дрожит твой голос и душа моя…