На кожну з твоїх речей,
Де погляд з чужих очей,
Де ходить у скронях час,
Де нас не буде, де просто немає нас,
На кожну частину повітря,
Де голод тримаєш в жмені,
Де склом забиті легені,
Де ти є єдине світло,
Що змушує робити крок,
Я вчусь забувати строк
Невиконаних обіцянок.
Коли не приходить ранок,
Бо просто немає куди.
Там, де кожен - не ти.
Серед порожніх склянок,
Що були повні вином,
Я вчусь зачиняти вікно
Та ці кляті дедлайни.
Бо кожен, хто залишається крайнім
Завжди плете волокно
З власної провини.
Це як вийти на ринок
І несамовито кричати про біль,
Де пам'ять, яка вже - цвіль.
Я вчусь триматись за стіни
Серед холодних хвиль.
Мені часто сниться штиль,
Вилитий з іноземної сталі.
І я видихаю сон,
що носять сумні кити.
Я рухаюсь далі.
А ти? А ти?
Июнь 2017
***
© Copyright: Энн Лобанова, 2017
Свидетельство о публикации №117062108890
Свидетельство о публикации №117062108890
Рецензии