Стежки позаростали споришем Мирослава Стулькивская

http://www.stihi.ru/2014/04/10/742


Оригінал:


Стежки позаростали споришем,
А у саду цвіте любисток, м’ята…
Тут спогадів дитинства мого щем, -
Старенька найрідніша мені  хата…

В думках до тебе завжди лину я,
Коли мені, бува, чомусь не спиться,
Хатина рідна батьківська моя -
Тут найчистіша для душі  криниця.

Спішу я завжди до її тепла,
Вклоняюсь низько рідному порогу,
Якби ж  я  повернутися змогла
Туди,  в  своє дитинство босоноге…

Зустріти  всіх, хто в вічність відійшов…
І обійняти тата і  бабусю.
Для мами  день щоб завтрашній прийшов -
Всевишньому я стиха  помолюся…


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Позарастали стёжки в спорыше,
Ну, а в саду цветут любисток, мята…
Воспоминаний детства... как в саше,
Набитой травами…моя родная хата…

Всегда к тебе стремлюсь я, грусть маня,
Когда мне – так бывает – ну, не спится,
Родительская пристань ты моя,
Родник чистейший в солнца ярких спицах…

Спешу всегда испить душой тепла
К родимому порогу, чтоб согреться…
Ах, если б я вернуться  бы могла,
След  отыскать утраченного детства…

И встретить тех, кто в вечность отошёл…
Обнять покрепче тата и бабусю.
Для мамы день чтоб завтрашний пришёл, –
Всевышнему тихонько помолюсь я…