У шепоті вітру - один тільки вітер...
І все.
Той вітер, що серце порожнє по світу
несе.
По тому по світу, що бавиться плином
ночей.
Ночей з намальованих радісним сином
речей.
Прозорих речей, що на небі поснули
в зірках.
Веселих зірках, над якими минуле -
то страх.
Простий, звичайнісінький страх полюбити
хоч мить.
Ту мить, що вартує грошима убитих
століть...
Століть, за якими Він душу відмиту
пасе.
Ту душу, де віє один тільки вітер.
І все...
Трансформацii
© Copyright: Александр Ноцкий, 2017
Свидетельство о публикации №117062101791
Свидетельство о публикации №117062101791
Рецензии