Баламути i боги
той ніколи не прийде назад.
І в сум'ятті відводять всі боги
геть від тих баламутів свій згляд.
А вони борознять десь простори,
горда зірка в чужинні світи
баламутів зове, у моря і у гори,
і палають за ними мости.
І до смерті в бою лиш - зневага,
на краєчку фортуни навшпиньки відтак,
знов вином утамовують спрагу,
вгамувати яку вже не можна ніяк.
Під покрівлею темною ночі сумують,
топлять в пристрасті тугу ущерть,
тільки карти ізнов пророкують
на примарному березі смерть.
Та - насмішка в очах, а не пустка,
день новий - це новий знову бій.
І нехай перемога безглузда,
все одно шансів інших немає. Не мрій.
Й неважливо чи в спеку, чи в холод,
якщо смерть все одно лиш одна -
десь і якось, для всіх, і вже скоро,
а вони поки п'ють всі до дна.
Баламути пішли тим шляхом, де пороги,
і повернеться кожний назад тільки в снах.
... то чому ж сиволобі розсудливі боги
так приховують заздрість у своїх очах?!
Свидетельство о публикации №117062101530