Ко Дню матери...

       

       Кириченко Юрий Иванович (15.01.1954 – 04.12.2015) -
      украинский поэт, член Президиума Конгресса литераторов Украины


          З циклу «До Дня матері!»
          (Из цикла «Ко Дню матери»)

            Казка про казку

Мама для втіхи дітв;рі
Щедро натопить черінь:
Холодно ниньки надворі,
Тільки у просі – жарінь...
Піч в нашій хаті – окраса
І порятунок – в югу...
Хліб, що у ній випікався,
Зна, перед ким я – в боргу...
Шиби морозяно-сині
Манять мене до вікна:
Там, у снігах, в хуртовині,
Ружа цвіте неземна...
Кольором ружа черлена,
Наче жупан в козака...
Ось він стоїть біля клена –
Хлопця з вікна виклика...
Я – одягатись і – ходу,
Я – на поріг і: „Ти – де?“
Матінка, вносячи воду,
Синьо очима пряде...
Що відказати матусі,
Може, що хустка – в снігах?
Серга, не сріберна, в усі
Світиться сріберно жах...
        ***

         Сказка про сказку

Мама на радость детишкам
щедро растопит огарки:
холода нынче с излишком
только под крышею – жарко…
Печь в нашей хате – услада,
место спасенья – от вьюги…
Хлеб выпекает, что надо,
знаю, в долгу - за услуги…
Стёкла в заснеженной гели
манят к окну, завлекая.
Там, на снегах и в метели,
роза цветёт неземная…
Выбран и цвет по фасону
лёгкой накидки казачьей…
Вот он, стоит возле клёна -
парень, из окон смотрящий…
Я – одеваться и – ходу,
Я – на порог и: «Куда ты?» -
матушка, внёсшая воду,
взглядом из сини агата.
Что мне ответить мамуле,
может, платок – ярче снега?
Юным усам в карауле -
лучшая зимняя нега…
      ***

       Криниченька любви
          Мамі в останню дорогу...

Господи, як ноги – находились,
Господи, як руки – наробились...
Серце – наче рукавичка з казки,
У якій – всі радощі вмістились...
Господи, як крила – налітались,
Господи, як губи – наспівались...
Слово – мов криниченька любові,
При якій – жар-птиці парувались...
Господи, як скроні – посивіли,
Господи, як зорі геть змертвіли...
Пам’ять – мов задавнена зарубка,
При якій – Архангели говіли...
Господи, як радощам – без нені,
Цвинтарна земля – стікає з жмені...
Стопечальна пісня – мов зигзиця
В сина на рамені...
      ***

      Колодец любви
         Маме в последний путь…

Господи, как ноги – находились,
Господи, как руки – натрудились...
Сердце – словно теремок из сказки,
и в который – радости вместились...
Господи, как крылья – налетались,
Господи, как губы – нашептались...
Слово – буд-то из любви колодца,
из него – жар-птицы напивались...
Господи, виски-то  – поседели,
Господи, как звезды потускнели...
Память – словно давняя засечка,
и её  – Архангелы отпели...
Господи, как горько мне – без мамы,
горсть земли кладбищенской – для ямы…
Песня распечальная – осталась
в серце сына незабвенной раной…
      ***

       Настанова донькам

…Цілуйте руки матері своїй –
В подяку за життя і за науку…
Усе, що маєте, належить їй –
Вона вас з щастям вивела на злуку…
…Цілуйте руки матері своїй –
До святості її ясна дорога…
Красивій і ще зовсім не старій,
Не втримать вас біля свого порога…
…Цілуйте руки матері своїй –
Світанної пори і в час вечірній…
Цим жестом непозичено-своїм
Задекларуєте порив дочірній…
…Цілуйте руки матері – спішіть,
Аби собі в час ікс не докоряти…
В душі, незрілій ще, не пропишіть
Байдужість юну з кігтями звіряти…
…Цілуйте руки мудрості своїй!..
       ***

      Наставление дочерям

…Целуйте руки матери своей -
за жизнь благодаря и за науку…
Что есть у вас, принадлежит и ей -
она вас к счастью вывела за руку…
…Целуйте руки матери своей -
до святости её видна дорога…
Родимая, что глупости мудрей,
не упрекнёт вас на своём пороге…
…Целуйте руки матери своей -
в рождении утра и в час вечерний…
И жестом этим, славя матерей,
задекларируйте порыв дочерний…
…Целуйте руки матери – скорей,
чтоб не томить себя в час пик упрёком,
в душе незрелой лапами зверей
не пропишите чёрствость ненароком…
…Целуйте руки матери своей!

       ***