Зів’ялі квіти плачуть зсохлими сльозами,
Їх терпкий запах, замість тих блаженних днів.
Їх ніжність, колір залишає пам'ять.
Журба… у дзеркалі до блиску витертих столів.
Ті треті тости, ті фужерні дзвони.
Вділялися в безглуздість згаяних годин.
Забанене сміття, на вайберних просторах,
Лягло в корзини мегабайтами постів.
Розпалося на два,- на вчора і сьогодні
Похмільне марення, відречень закляття.
Брехлива гра нікчемних лицемірів
Голки ввігнала в жагу майбуття.
Затоптана земля може уже не вродить
Пянкий абсурд, обпалена душа.
Та сивому садівнику те все негоже
І він гарує вперто у небесних квітниках.
Зiвялi квiти. Ода зраджених
© Copyright: Юрий Терен, 2017
Свидетельство о публикации №117061908263
Свидетельство о публикации №117061908263
Рецензии
