А все ж таки той хліб – в дитинстві –
був найсмачнішим, найсолодшим.
Його було нести так важко
додому без ушкоджень жодних –
весь час хотілося вкусити
за той куточок ароматний.
І тих куточків рівно вісім було:
спокус на світі – вісім.
І кожна змалечку дитина чудово знала: не карають
за той, надкушений, куточок.
Та навіть і за два куточки.
Та навіть і за три не буде
суворих покарань надмірних.
Хоча б тому, що тато й мама
колись були дітьми такими,
що за спокусами ходили.
Життя, здавалося б, змінилось.
Не так вже й часто бачу нині
той хліб-цеглинку – по шістнадцять
гарячих копійок дитячих,
затиснутих в долоньку міцно.
Та, як доводиться купляти
той хліб, той, де спокус аж вісім,
не впевнений, що я – дорослий...
Усi вiсiм спокус мого дитинства
© Copyright: Миклош Форма, 2017
Свидетельство о публикации №117061901179
Свидетельство о публикации №117061901179
Рецензии
