Осiннiй роман

.
                Сусідці Дані

Хтось любить спокійних, а хтось - окаянних,
хтось - пиво, дружина – парфуми. Дурман
свій у всіх! Я ж у дівчину з косами, в Дану,
закоханий і, сподіваюсь, у нас двох - роман.

І хоч недоторкою строгою звісна Данута,
й панує завжди необорний батьківський указ,
усіх заборон ігноруючи праведні пута,
вона прибігає до мене не перший вже раз.

Я віком завстаршки, та це неважливо,
їй вдячний завжди, бо ніяк не засну,
допоки на мене не глянуть сміливо
очиська її. Я гітару візьму і струну

примушу співати, прикраси - намиста
приміряєм і шоколад погризем,
газованим чимоcь зап’ємо, обіймемось, свисту
не чуєм осіннього.  Сонце повзе

на захід нехай, - на ведмежих ми шкурах
валяємось, свічі запалимо, дивлячись в ніч,…
і раптом - примхлива дівчача натура -
- Пора! Не проси, не тримай і не хнич!

Тендітне плече, і долоньки і гордая спинка,
і вії, і очі – у кожному, ніби-то джміль
колючий, пухнастий, і губки - солодкі хмаринки,
і голос розтоплює серце в рожевий кисіль.

А вік наш – один, також розміри. Ми не позери, -
вона - леді Да, я - гвардієць, солдат,
ми два ліліпута, ми два Гуллівера,
гриземо щасливий один шоколад.

Ось цей любить пралю, а той - королівну,
у кожного свій доленосний генплан,
я жінку обожнюю. Й кроку наліво!
Та все ж є у мене осінній роман.

І горло стискає, і в серці - образа,
різниці в роках я ізнову не рад,
і осінь приходить в сердечну оазу,
і Дана іде, не відводячи згляд

лукавий. А після візиту дівчатка
у хаті аж дибом – підлога, і збуджений піт…
Любові секрет не складний тут занадто, -
Дануті  всього лиш невинних п'ять літ!