***
Тендітно - граціозна та витончено - неземна вдивляється берізка — мати в голубе, бездонне небо, широко розкритими чорними очима, заповненими ніжностю....
Неперевершена, неземна її краса — краса материнства....
Березневий вітер налетівши, хапає її в свої цупкі обійми,
закручує в танку, намагаючись відірвати від землі....
Тріпотить на вітру гілля, обвиваючи тонкий дівочий стан....
Та, що її вітер, хіба йому можна довіряти?!...
Пограється, натішиться та й полетить далі, шукаючи нових забав....
А вони — її діти,... її майбуття,... її мрії,... її надії....
Її життя.... Радість і гордість....
Тож хай летить собі....
Вона зростить їх сама, віддаючи всю свою любов і ніжність....
Адже незнає меж в її душі почуття любові і щастя під назвою материнство — найбільшої земної святості....
Під знайому колискову сонячної, весняної днини, напившись вдоволь солодкого соку — молока, притиснувшись до матері, міцно сплять зелені листочки - її синочки і дочки....
Тільки мати не спить,... бо серцем вона завжди з дітьми.
Коли непомітною тінню, а коли - щирим сонечком....
Свидетельство о публикации №117061608532