...І двоє шпигунів ховалися щораз.
Відстежували час, ходили-озирались.
І тайни берегли під виглядом прикрас.
І без чужих очей віч-на-віч зустрічались.
Чужими видавались на очах у всіх –
безпристрасним «привіт» при зустрічі вітались.
А сам-на-сам любили добрий жарт і сміх.
І над життям шпигунським від душі сміялись.
А іноді були підстави сумувать,
коли надмірно вже втомила таємничість:
він не хотів на мить шпигунку відпускать,
і цілував шпигун заплакане обличчя...
I двоe шпигунiв ховалися щораз
© Copyright: Миклош Форма, 2017
Свидетельство о публикации №117061601034
Свидетельство о публикации №117061601034
Рецензии
