Воздушный замок

Хочешь — врозь, хочешь —брось в нежность или
В заводь смежную, в снежную заметь.
Отвези меня за город, в замок,
Облака нанизавший на шпили.

То ли брешь, то ли брошь из опала —
Лунность. Память бездомно-бездонна.
Тишина лепестками опала
Прямо в лодочку божьих ладоней.

Это цокот копыт: время-всадник,
Горних лет белозубые кряжи…
Ты всё тот же, мой Свет, я всё та же
И всё так же реликтов наш садик,

Где не терпится ливням пролиться,
Ветром обеспокоены листья,
Певчи вечнозелёные птицы,
А звезде всё в гнезде не сидится…

Тот, где в розы сливаются росы
И не делится солнце на части…
Память мост через ров перебросит,
Тихо звякнет подковка на счастье…

Там, ведомый тропинками сада,
Ангел облюбовал этот  замок,
Там за что-то даётся в награду
Видеть небо твоими глазами....


Авторский перевод на украинский:


Повітряний замок

Хочеш кинь, хочеш линь в ніжні хвилі,
Сніговий полум'яний світанок
По шляху у замріяний замок,
Що нанизує хмари на шпилі...

Сяє місячна брошка з опалу.
Пам'ять прагне в  безодню бездоння.
Тиша геть пелюстками опала
Просто в човник господніх долоней.

Чуєш цокіт копит? Час — це вершник,
А роки — білозубі крижини...
Ти такий, Світе мій, як і вперше.
Все не займані наші стежини...

Все дощі нетерплячі численні,
Вітром занепокоєне листя
І птахи й досі вічнозелені,
А зірки все гніздяться на стрісі...

Ще стікаються роси в троянди,
І підкова на щастя ще стигне
В кузні сонця, де є тільки я й ти,
Долі дві не зіставні частини.

Двері чемно в той замок відчине
Янгол, й за що — не відаю зроду —
Даруватиме у нагороду
Зріти небо твоїми очима....