Сиділи – вдвох... Дивились – у вікно...
У ніжність і тепло – сплелися руки.
І нам здавалось, що нема розлуки.
Завмерли вдвох одним щасливим сном.
І час од часу крихітки долонь
від стану сну мене будили легко.
Я шепотів... Про «обрій»... Про «далеко»...
Про «мить щаслива»... Про «щасливий сон»...
А потім, як отямились, вона
спиталась: «Дощик – був? Чи помилилась?».
І засміялись, бо насправді злива –
весь вечір – стигла потойбіч вікна...
Сидiли вдвох... Дивились у вiкно...
© Copyright: Миклош Форма, 2017
Свидетельство о публикации №117061401824
Свидетельство о публикации №117061401824
Рецензии