Атанас Капралов. Безiменний

Атанас Капралов
БЕЗІМЕННИЙ


Десь ззаду боягузів  дріж —
вони сто років будуть жити...
Ти ж в пеклі справжньому стоїш,
твій присуд —
голову зложити.

Неначе виживши з ума,
кричиш, повзеш,
стріляєш,
плачеш...
Що, куля змилує? —
Дарма.
Ніц не поробиш тут, одначе.

Тобі стріляють у чоло
так несподівано ізнову,
і ти
крихкий, неначе скло,
у землю падаєш раптово.

Кінець війні для тебе цій.
Відзнак,
медалей не отримав.
Хто ти? —
Лише солдат простий,
заритий серед побратимів.

А раптом  як діждеш хреста,
він безіменний буде,
в терні.
Ти — прах,
земля, що в ній зроста
нових життів жагуче зерня.

Земля —
як смерть, ласунка та,
що їй
віддав життя до краю.
Земля, одвічна і свята,
бо смак
і дух
вітчини має.

(авторизований переклад з болгарської — Любов Цай)

***

Оригинал:

Атанас Капралов
БЕЗИМЕННИЯТ

Страхливците са там отзад –
те ще живеят сто години…
А ти си в бомбения ад
с присъда ясна –
да загинеш.

Като дивак, загубил ум,
пълзиш и стреляш,
псуваш,
храчиш…
Но смъртоносният куршум
да те пожали?
Няма начин.

Той блъсва твоето чело
със скоростта на тишината
и ти,
чуплив като стъкло,
се разпиляваш по земята.

Войната свършва в този миг
за теб.
Без орден за заслуги.
Без почести…
Просто – войник,
заровен с хилядите други.

И ако те бележат с кръст,
ще е безименен,
защото
ти вече ще си само пръст.
Пръст,
бременна с безброй животи.

Пръст,
лакома като смъртта.
Пръст,
за която днес загина.
Пръст от безкрая на света
с цвят,
вкус
и мирис на родина.