Вони прийшли неначебто з Європи,
Насправді – із Тартарії прийшли
Посіли в крісла наші. Наче копи.
Як би від них позбавитись мерщій?
Вони псують і нехтують, і крають…
Вони на руку грають москалям.
Вони загралися! Чи так з багаттям грають?
Чи не набридло люди все це нам?
Вони, брехали, начебто скажені,
Вони лякали наше майбуття…
Вони псували наші з вами гени
Брехнею від інакшого життя.
Вони – князі валіз, султани кланів,
Пограбувань і – знищень взагалі,
Співали: «Нас багато…» на майдані.
Вони нас у болото завели.
Ми сидимо у темряві безглуздя
Напівживі, чи мертві на всі сто.
Чекаємо і досі правосуддя...
нікому тут не вірить вже ніхто.
У відчаю народжується доля.
Хтось знову долю в темряві шука…
Пустеля. Павутиння. Промінь болю…
І все життя - як пастка павука.
Пастка павука
© Copyright: Мироненко Анатолий Анатольевич, 2017
Свидетельство о публикации №117061206086
Свидетельство о публикации №117061206086
Рецензии