ВАГАЮСЯ
Зустрілися два куми.
Один йшов кудись, інший сидів на ґанку власної хати і мовчки курив.
— Привіт, куме!
— А дай Бо здоров’я і вам, кумцю.
— А що то ви сидите такої на ґанку?
— А то й сиджу, вагаюся.
— І що то вас взяло то вагання?
— Идиш, о то сиджу і вагаюся.
— А що-с-ти, куме, були вчерика на весіллю у Василя?
— Був. А бо що?
— Та я так, лише питаюся. Певно не було що пити бо ви, куме, такої сидите туйка у зажурі.
— А чо? Весілє було файне. І горівки, що й не переп’єш, і закуска нівроку, я «холодне» вподобав з язи;ком. А потім були ще танці. Тако-й файно потанцювали. А далі взагалі, тої-во, весело. Мені морду побили та ще підсрачників надавали, а мою стару ще біля стодоли обертали пів ночі.
— І що ж далі?
— А далі? нині дзвонили, аби ми на поправини йшли.
— Ну то йдіть.
— Жінка вже побігла, а я ще вагаюся.
Вагаюся
© Copyright: Игорь Стожар, 2017
Свидетельство о публикации №117061205120
Свидетельство о публикации №117061205120
Рецензии