Лимонний льодяник язика мені слизько лоскоче,
Вдивляюсь у стелю, як мапу ( її затопили сусіди),
Де ти? У якому з лісів, чи в котроїсь з жінок …А хочеш
Дізнатись чого я чекаю?.. Погоди дощів і відлиги.
А день вистигає надвечір, як кава забута холоне,
Метелики завше летять на жовті запалені вікна,
Хоч крильця розшарпує вітер, їх теплі манять долоні.
(На чорному ж плюші під склом розп’ятий метелик, як звикло).
Він річ, не розшарпує вітер, та й світло уже не тривожить,
Отак повертають, мабуть, до пустки вічного дому,
Скажи, як то з тим «не убий»?..Тільки скло таке зимне безбожно,
Летів … Як і я. Куди тільки Богу одному відомо.
Лимонний льодяник...
© Copyright: Фиолетта, 2017
Свидетельство о публикации №117061104467
Свидетельство о публикации №117061104467
Рецензии