Гороб яча пiсня
(байка)
В зеленім лісі, на пригірку,
де колом річка завертає,
жили собі в глибоких нірках
дві немалі пташині зграї.
Стрижі спочатку оселились,
у глині вирили домівки,
а потім горобці прибились,
і кожному хватало дірки.
В один із днів, яких багато,
лиха підкралася біда –
горобчика побіля хати
куниця вкрала молода.
Однак не встигла пташку з’їсти,
бо те помітили стрижі –
вони гуртом завзято, вмісті
крутити стали віражі.
Дзьобали ворога відважно,
а кігті рвали без кінця,
і в решті-решт не епатажно
спасли малого горобця.
Відволокли до себе в нірку,
старались рани залічить,
харчі носили у комірку
і залишивсь горобчик жить.
В сім’ю сусідську швидко влився,
став схожим на метких стрижів,
із вдячності у них навчився
крутити в небі віражі.
Пройшло с тих пір часу немало,
стрижів як рідних він сприймав,
та нелегка пора настала –
в сусідів почалась війна.
За їжу сталась суперечка,
бо знахабнілі горобці,
клювали влад і недоречно
усе на тім і цім кінці.
Горобчик наш у тім конфлікті
відкрито участі не брав,
бо в дійсність вгруз по самі лікті –
сім’ю і діток вже він мав.
Йому б підтримувати ближніх,
життя ж його спасли стрижі,
та пам’ятав й рідню колишню
і не стрічав її „в ножі“.
Отак боролись в ньому совість
і гідність з честю пополам.
Скінчається моя вже повість,
та що хотів сказати вам.
Горобчик все частіш цвірінькав
та гордо крильця розставляв.
Вже на стрижів спідлоба зиркав
і рід пархатий прославляв!
Верх в спорі з гідністю взяв рід.
Як не крути, герой наш –
горобець!
09.06.2017
Свидетельство о публикации №117060903672