Вдовья печаль

 Вдовина туга
Сльоза вдовина впала у долоні,
А вранці – маком  буйним проросла…
Вже третій рік нема його, - в полоні,
Не вберегла від смерті,  не спасла…
Скупі рядки хмариною повисли,
І в грудях біль жариною пече,
Неначе хтось із заздрістю, навмисне
Важкий вантаж повісив на плече.
Тремтячі крила в відчаї ламає,
І топить погляд в зболених рядках.
Біда ж за плечі міцно обнімає,
А в неї кров і смерті на руках…
Рядки уже в душі, -  і не читає,
Немов молитву, в пам’яті трима.
Війна не всіх додому повертає..,
Невже й вона залишиться сама?
У шибку весни стукають пророче,
На скроні сіють срібла сивину,
А вона вперто вірити не хоче,
Що вже вдова… Кляне щодня війну.
До серця лист останній пригортає,
А вітер східний, з далечі доріг…
Щомиті туга в серці виростає, -
Печаль надовго всілась на поріг.
О, скільки ще не виплакано лиха!
І все – печаллю жінці на плече…
Самотність в душу висипала тихо
Печалі жар… Тепер він і пече…