Мои года

Заплету літа свої, мов коси,
Незабудки бережно вплету,
Дощ весняний душу тихо росить,
Мою долю ніжить золоту.

Всі літа, розчесані вітрами,
Осені і весни – в білім сні…
Неземними літа кольорами,
І  «курли» журливим навесні.

Ті літа – мов згорнуті сувої
Білого, як зими, полотна.
Скільки ж було музики живої,
Та в душі лишилася одна…

Уплету в літа дзвіночки й м’яту –
Обереги літа неземні,
Що росли у мами біля хати,
Й часто мені видяться ві сні.

Пасма ті в косі моїй жіночій –
Вірність, щедрість, світла доброта,
Три дороги – свічечки пророчі,
З них вогонь життєвий вироста…

А літа – мов виснажені коні,
Білі вони, в яблуках, гніді…
Припинили хід, і на припоні
Вже стоять, де вишні молоді…

Ой літі, літа – як білі вишні,
Сумно, коли цвіт їх опада.
Наше і прийдешнє, і колишнє
Жовта осінь хай не викрада.  Т. Лісненко
***


Рецензии

В субботу 22 февраля состоится мероприятие загородного литературного клуба в Подмосковье в отеле «Малаховский дворец». Запланированы семинары известных поэтов, гала-ужин с концертной программой.  Подробнее →