Тарасовi запитання

Думи мої, думи мої – лихо мені з вами,
ви приходите частенько уночі зі снами.
Бачу в снах земних частіше Кобзареву кручу
і Тарасові питання, хай простить, озвучу:

Діти мої, українці, вже немає сили
споглядати, як ведете Неньку до могили!
Чом гризетесь як собаки кожної години,
чи покинули шукати у собі людину?!

Чом до влади ви обрали підлих і продажних,
чи майбутнє України вам уже не важно?!
Чи все рівно вам, як діти будуть ваші жити,
що прийдеться їм сердешним скніти і тужити?

Чому ж браття-українці за ці довгі літа,
виконать не спромоглися мого „Заповіта“?
Чому носите кайдани із чужої мови,
чи ви зовсім не нащадки скіфів гонорових?!

Чи уже вас не лякає доля гайдамацька
і скінчила в ваших жилах кров текти козацька?
Чом надієтесь, блаженні, й досі на чужинців
і чекаєте даремно ви від них гостинців?

Чом танцюєте під дудку зайдів без зупину,
глитаїв, яким байдужа доля України?!
Чом народ у власні руки все ж не візьме владу
й Конституції своєї не здійснить укладу?!

Запитання, запитання вільну душу крають,
тільки відповідей чомусь до сих пір немає…
Вже немає в мені сили на все це дивитись,
так і хочеться воскреснуть та в Дніпрі й втопитись.
І вражою злою кров’ю перед тим умитись!

04.06.2017