Бог, мiй Бог

– А що ти знаєш про цей ліс?
  Про те як жив, як був, як ріс?
– А я лиш знаю те одне –
  Що він в мені щодень росте!

– А що ти думаєш про дощ?
  Коли намок, чи втратив щось?
– Нам всім відоме море сліз…
  Воно змиває болю віз.

– А що для нас усіх є Бог?
  Це ліс що вирос, чи що… зсох?
– В питанні сутність вся життя.
  Мій Бог – це ти. Твій Бог – це я.

  Долаєм разом одну путь.
  У цьому зміст і вища суть.
  Плекаєм ріст в собі, любов,
  Щоб Бог у кожного ввійшов.

  Ми знаєм Бога у собі.
  Його не змішуєм в юрбі.
  Як гілка знає як рости,
  Так знаєм ми як в нього йти.

  Наш Бог як плід, немов зерно,
  Це долі слід і стремено,
  Це пошук вглиб і пошук вшир.
  Це – тане лід! І…серця мир.

  В себе вливаєм далечінь
  І неймовірну височінь!
  Підносим серце вище хмар!
  Воно горить, немов ліхтар.

  Творець? Господар? Просто цар?
  Від нього йде святий нектар!
  Блогословенний серця дар –
  Пасемо ми, немов вівчар.

  ...Вбирає в себе свят-скарби.
  Гляди ж! Пилок не розгуби!
  Бо в океані цім земнім, –
  Ми Бога бачимо лиш німб.

  © Copyright: Кравчук Світлана Миколаївна, 2017
  03.06.2017 г.
  20:15
  Всі права застережені. Будь-яке використання лише за письмової згоди автора.