Стемн ло небо чемодан гурка вищ!

Стемніло небо — чемодан
                гурка;вищ!
Із неба вниз — вогонь!
І реп! І тріск! —
                І в рваність вниз! — і трісь!
                вогонь проллятий!
Прийшла гроза! — достойна імені Твого! 
о рве! — і трісь! Як чужій жінці
Білі груди взяти...



Оце гроза! достойна імені свого! —
так сила Імені вперед заходить...
І — во;ди!!!...
що я упав від цих стовпи;щ
                на задок імені свого!
                Ого! —
авто проштовхували світляні колоди...
Я би правду — обридав:
що не дух — то на зад і — вода.


Ну, ти! ну, небо!! світляні дереворити!..
Крізь запах між розбоєм і бідою!.. —
Скульптор провчався Небом — із Тобою,
що треба вийшлу грудь закрити,
                затулити...


Ну, так!!
Ну, буде ж скора сірість і стакани!
Але поезії — не стане...


А без поезії — радість й на небесах
                прив’яне.
О—о—о! бум води!!!
Ти — спеціально мені глянула! —
і я від аналоя — аж сюди:
а тут — димиться море щастя п’яного.


Ну, це не дивно, так собі скажу,
що Ти як хочеш правиш океанами...
Давай я хоч струну Твою
                побережу: не покажу.
Чого я став гаркавить?
А — це:
відбій! просунувсь чемодан гурка;вищ...

07.08.2005