Спасительн сть Слова. Мала книга

Віра

Якщо ти так віриш в Бог-Слово,
Що прийде і звільнить тебе,
Ти на шляху вже.
Коли любиш Бог-Слово —
Що більше не маєш нічого,
То ти в Слові, спасенний.


Радісна суворість

Запитай тільки серце:
Якщо випалене і горить одне Слово,
Ти дух є для нього.
Якщо не злякаєшся — спалить Бог-Слово,
Ніщо не зупинить пролитися те,
Що готове.


Веселий жах

кого стрінеш ти Слово
хай лобатого злого крутого —
поцілуй його
що є із того що я — не цілувальник
може статися з мого усього
зостануться гірлянди нових поцілунків
 
перш аніж прийде нам
сліпуче мовчання

кого стрінеш ти Слово
вузьколобого
терпкого
напівсвятого
то оплач його
що любові із того
що не плакальник я
може статися що із неспішного всього
наче голий із маку вискочить
дикий поквапливий плач
й зостанеться росою
перш ніж нічого не стане

коли стрінеш ти Слово
...........................................*
більш нічого не треба

течи-но слово
дням по благодаті
поки в захваті і
під ноги взяті
з тобою ми
нічого більш не стане

коли
возстанеш
тим-то гнані
Господи Слово, я на Тебе
гляну — ростуть вогненнії листки
всецілування

інакше — всі тут засинають


 
Слава Твоя

поможи так наповнити
груди Твої
щоб на сяюче-
сяюче-
сяюче дихання
нічого не почепити


Радість Твоя

посвистували вітру сосни
здавалося: догнать
сказать незмога
та не спішіть —
хай дух ввійде в уста до Бога

дозволь моєму горлу
не здушитися
доки ще сходить  т а м  Слово
для новітньої ниви
Боже
прийми моє серце
в Свої
світлі роси

птиці безсмертя! крізь мене
крізь віти
ваш лет!
крила думки і духу пориваються з вами
нестрепано
і коливання в блакитно-сліпучо-надгрудних
озерах
від швидких шерехів

Світла печаль в гробниці сліз

«ідея є»
стягнули і тремтячій ввійшли між ноги
ріжучо і тяжко
і самотворяться
 
й не бачать
що потрясенна вже забула
як Бог її живу уперед головою
занурював в безсмертя

гектари лобів
розганяють мітлою сітки понадушених
хмар
тільки тіні серцями
хоч он серце одне
приліпилось в захмар’ї
до сонця

живіт землі музику бриє
в зорях мовчазних станем іконно
істині
краще
аби переслідували:
так ішли по слідах
серцевинних отих чоловіків


Суперечка Слова і Сонця

Боже поможи мені ввійти
в серцевину нашої любові
мені Слово стало всім

схід першообразу — і світло й тьма й роса
і пара й першотворення планети
                у мареві
й по нім ступа душа
ще пам’ятаючи: лягати і вставати
із Сонцем


Правда

правди увечері нема
за день все небо так протеребили
що правда вранці
вам наплачеться
 
слід
сліз
яко духолюдина
продерлася крізь
себе й світ в бога поезії
і сльози висохнуть:
глибина кликнула — і все на місце стало

хочеться Бога
так закоханим в тілах
хочеться звільнення в смерті

суперечка глибини з сонцем:
у глибині вже є
— Боголюдина —

сльози правди в мені такі
що людям враз хочеться бити
чи убити
то й біжу

від жайвора —
кректали як жаби в ставку
ноги в чоботях
дух спліднював
любов тужну землі
в роботі
вдарив соловейко
з серця висоти
пора знайти ту висоту
що ляже на грунти

серденько-зіронько радість мою прости

хто пуститься
затягне глибина

благоволив благоволив —
в народ провали
не щебечіть
 я випав у свободу
і ти цілуй
коротше

радість є — вчасно-вчасно спинитись:
можна і не помітити
що вийшов стрічати
найнайнайнайтонший
спокійний дощик

*   *   *
і часто чистим світлом ще заплачеш
любов і біль у вічність потечуть
і любиш всіх та всіх не спам’ятаєш
даремно світло тихе проливаєш
*
напнули пружні числа блузку дня
і бачим молоко: я і щеня
і п’єм з досвітку мов зірок сліди
щенятко із-за пазухи не йди
*   *   *
мені не слід вдивлятись в людський світ:
душа є око: що як він
до носа ніс зіткнеться з тим
що боголюбствує
*
і втратили небеснеє багатство
в німому смутку світловитих днів
зачувши дів
і гострив нюх посів
і виступив з-за спин відчуджень див —
й розсипалось дитинства братство
 
*   *   *
так і знай що завжди відпаде
той хто вище з тобою не йде
*   *   *
так і знай що печаль твоя не відійде:
Бог так близько — ти бачиш —
Він поруч гряде —
та немає ще як об’єднатись
крім слізьми
крім слізьми що в душі доторкатись
чую що —
ще не в силі сказати

учить Бог мене
учить мовчати
несказанним — світи визволяти
в об’єм горла словами вертати
хай танцюють
зверху видно — хто нижче хто впав
 
*
шурхотять урагани
звільняючи пил на поталу душі
а душа вивільняється словом
то чи дивно що зрідка вона заболить
коли дух мій проводить
народні гнойовища
у безсмертя

*
але дорога в диханнях лягла
в політ орла
як подих Бога

*   *   *
така душа
нові люди
 
*   *   *
істина світиться — і видно волю
але не хочуть відкриватись квіти очей
нею народжені
а незабутньо пахнуть

*   *   *
в другий сон — край небесний — ввійду —
і зберемося вдома всі
Бог прийде до нас жить

*
в руках Отця я тільки ключ
і те що сяйвом притіка
благоговійно
лице засвічує — стирчу —
стирчу (пищу) в руках надійних

в руках Отця є ті замки
які приречений обцілувати
обнадійно
лик має добродіяти таки:
приходить світло — першині благоговіють

*
і була любов я горошина
поверталася вся непрошена
а тепер до вас прийду яблуком
а со;нця сонця;...
*
Боже поможи мені ввійти
в серцевину нашої любові
мені Слово стало всім і Ти
був і днесь єси
і станеш Словом
 
*   *   *
і була любов я горошина
поверталася вся непрошена
а тепер до вас прийду яблуком
а сонця сонця
*
облиш плоди і йди, — сказала муза
облиш — сказав слуга Отця — й неси
що може народитись від союзу
у музи й херувима?
чесний син

і ось я тут де никнуть всі слова
в гортані
хвилюється і силиться останнє:
що сталось?
воля в лоні Божества

є сталість:
все окреме і єдине.
світло проллялося в щілину неба:
свободу у собі шукати треба,
                сину
*   *   *
у цього діда-Батька
така душа
нові люди
її розкопають
аби потопитися

*   *   *
клич рятунку польотом
хай він вирвався з вас
але хто б міг чекати що притягнеться разом
й поселиться стільки птахів?
 
*
поперед птицями летить політ

*   *   *
у сердечній реторті
помішав самі лінії крил
заливає як хоче

*   *   *
живіт землі музику бриє
в зорях мовчазних є ми іконою

1994 — 1995, травень (7)
Київські кручі