І де береться в тебе стільки сили,
щоб змореною владувати мною.
Моїм очам вже білий світ немилий,
в мені обман панує сам собою.
Чому не має меж чарівність зла,
де владу гріх з упевненістю звив,
що чорні я прощав твої діла,
як цноту у тобі його любив?
Усе бридке, що інші відкидають,
в моїх грудях лиш ніжність викликає.
Люблю я все, що люди проклинають,
та строго не суди мене, Данає.
Достойний щирого кохання той,
хто недостойну любить ніби гой.
29.05.2017
Майже 150-й сонет Шекспiра
© Copyright: Олександр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117052906851
Свидетельство о публикации №117052906851
Рецензии