В моэму серці, в моїх думах,
почесне місце зайняла ти.
Твої величні, сірі скелі,
підземних сил прадавня гра.
Дніпрова дочка величава,
мені заважко слів дібрати...
Щоб змалювати твою вроду,
немає слів таких, нема.
Я міг сказати б, що ти - Диво,
безцінний дар самого Бога.
І, що милуючись тобою,
я забуваю майже все.
Але і ці мої зізнання,
звучати будуть якось вбого.
Я на піску їх намалюю,
та все те вітром рознесе.
Ти наче човен в річці часу,
що тихо плине крізь століття.
Ш їх літопис пожовтілий,
до наших днів ти зберегла.
Моя ж ти Хортице - МОЯ ЛИШ,
пережила ти й лихоліття.
Але ніщо тебе не зломить,
ти як ланцюг товстий міцна.
Ще пролетить немало років,
і інші люди сюди прийдуть.
Своїх пісень співати будуть,
на рідній мові - нам чужій.
Але й тоді твої легенди,
з людської пам'яті не зникнуть.
Їх на свій лад там перескажуть,
про давній мир і давній бій.
Моя Вiчна i Кохана Хортиця
© Copyright: Даэнор Хорфагер, 2017
Свидетельство о публикации №117052802677
Свидетельство о публикации №117052802677
Рецензии