Пляши, плотник...

Пляши,плотник, пока солнце стоит над самым большим  из всех городов.
Пляши, все уже написано Гомером в его стихах.
Как влюбленный подросток, город не спит всю ночь.
Слышны звуки  шагов.
Фермеры несут резать красных петухов в черных мешках.

Ты помнишь слова этой песни,плотник,что вылетала из утреннего окна?
Ты помнишь,как удирал из школы, как вода целовалась с прибрежным песком?
Она одна тебя любит,плотник,в целом свете - она одна.
Ее вечерняя улица, как сердце матери, пахнет хлебом и чесноком.

Пляши посреди мирозданья, что  без устали, и цели кружится само.
Мальчик покидает отцовский дом, как рассветное солнце - тьму.
На каждом из нас,плотник, стоит одиночества и любви клеймо. 
Когда у тебя родится сын,он объяснит тебе почему.

И долгие ночи нежности, когда ты по имени называл ее,
так называл,словно выдумывал язык для немых -
поешь теперь  эту песню, будто  все это -твое,
будто именно ты  ее вынул из книг.

От танца сбивается дыхание и выступает рабочий пот.
И в воздух,как струйку крови,свой запах вплетает морская вода.
Эта площадь утром в субботу способна вместить  весь  народ.
Когда у тебя родится сын - ты тоже его приведешь сюда.

Пляши,плотник, - торговки кричат.
Пляши,- подзадоривают  блатари.
Мир из зеленой сплетен лозы,как будто бока корзин.
Ты помнишь ту песню, с которой начинаются все словари.
Она одна тебя любит, кем бы ни был твой сын.

Все,что умеем мы, все,что любим мы, все,что знаем мы наперед.
Все,чего ты боялся,плотник, все, к чему был готов.
Солнце,как петух с отрубленной головой,крыльями бьет.
Приветствует этот дивный мир, справедливейший из миров.

с украинского перевел А.Пустогаров 

 
 
 
+ + +
Танцюй, тесле, доки сонце стоїть над найбільшим
із створених богом міст.
Танцюй, про все вже написано Гомером в його книжках.
Місто не засинало всю ніч, ніби закоханий підліток,
подорожній ступає на міст.
Фермери несуть на заріз червоних півнів у чорних мішках.

Ти пам’ятаєш слова тієї пісні, тесле, що вилітала з
вранішнього вікна?
Ти пам’ятаєш, як тікав зі школи, як потому йшов
прибережним піском?
Вона одна тебе любить, тесле, в цілому світі – вона одна.
Її вечірня вулиця, мов серце матері, пахне хлібом і часником.

Танцюй посеред цього світу, який крутиться
без утоми й мети.
Хлопчик лишає батьківський дім, як ранкове сонце
лишає тьму.
На кожному з нас, тесле, стоїть тавро, тавро любові і самоти.
Коли в тебе народиться син, він пояснить тобі чому.

І довгі ночі ніжності, коли ти називав її на ім’я,
називав так, наче вигадував мову для німих –
тепер ось ти співаєш цю пісню, ніби вона справді лише твоя,
ніби це саме ти знайшов її колись в одній із книг.

I від танцю забиває дихання і проступає робочий піт.
І в повітря цівкою крові вплітається запах морської води.
І на цій площі суботнього ранку може вміститися цілий світ.
І коли в тебе народиться син – ти його теж приведеш сюди.

Танцюй, тесле – кричать перекупки,
танцюй – тішаться різники.
Хтось виплітає цей світ, мов кошик із зелених лозин.
Ти пам’ятаєш ту пісню, з якої почалися всі словники.
Вона одна тебе любить, ким би не був твій син.
 
Все, що вміємо ми, все, що знаємо, все, що любимо ми.
Все, чого ти боявся, тесле, все, чого ти хотів.
Сонце, мов півень із відрубаною головою, б’є крильми.
Вітає цей дивний світ, найсправедливіший зі світів.