І посміхається загублена країна
Вінки плете з папіру
і одяга на доньу і на сина
жебрує нитками по миру
виспівує Тарасові вірщі...
про ті садочки, що медовим
квітінням зваблюють хрущів
і бджіл...
незлим і тихим словом
прости Тарасе, час не той іще
бач, шалений вітер нищє
все, що просто має бути
нас не видно і не чути
та ми є і ми існуєм,
Хто ми є і що - питання
мрії, віра і бажанння
багатьох
може натовпом почує
наш Господь Всевишній
молитовні сльози
і поверне білі вишні
і ранкові тихі роси...
***
© Copyright: Ломтева Инга, 2017
Свидетельство о публикации №117052506668
Свидетельство о публикации №117052506668
Рецензии