Платон Воронько Покололись лета на кусков черепки

Покололись лета на кусков черепки
И нырнули в пучину.
В них копается страстно учёный,
Припадает, как  к сладким устам нареченый,
Обдувает он ил с вековечной реки.

Не кубышку построит из них, а эпоху.
И сарматка помчится с дитём на коне...
Ведь война началась из-за чашки гороха,-
От кубышек лежат черепки при огне.

Может быть нашу жизнь восстановят однажды
Полимеры, пластмассы куски.
О, какая нелепость!
Во времени каждом
Оставляет война черепки.


Покололись роки на дрібні черепки
І пирнули в глибинь.
В них кохається вчений,
Припадає до них, мов до уст наречений,
Обдуває намул вікової ріки.

Не кубушку він стулить із них, а єпоху.
І сарматка помчить із дитям на коні...
Бо війна почалась за помірок гороху,-
Від кубушки й мисок - черепки при огні.

Може й наше життя по череп ї з пластмасси
Будуть вчені вивчать у прийдешні віки.
О, яке ж то безглуздя!
Від кожного часу
Залишає війна черепки.