Легенда про квiтку мрiй

Росла троянда на горi,
в краю де нiччю був день кожний.
I мала квiтка та в собi,
життя довiчного дар гожий.
А навкруги ж гори стояв,
химерний лiс iз тернiв чорних.
В тих хащах звiр не пробiгав,
i не було пташок там жодних.
Лиш тiльки нечiсть там жила,
лиш мертва тиша там стояла.
Трава в тiм лiсi не росла,
зате кiсток було чимало.
Бо ж кожна гiлка нетрiв тих,
несла шипiв отруйних пiки.
Сам смертi дух сидiв на них,
один порiз i смерть навiки.
А намагалися ж здавен,
iстоти й свiтлi й що ярились.
Лишити в дурниках ту смерть,
та лиш кiстки вiд них лишились.
Омани суть чекала там,
на тих безстрашних вiдчайдухiв.
Де замiсть квiтки лиш дурман,
а вiчнiсть тiльки в свiтi духiв.
I кожен день троянда мрiй,
була приречена вмирати.
Бо ж не могла дарунок свiй,
хоча б комусь таки вiддати.
Вона зосталась назавжди,
отим чарунком неприступним.
В краю довiчної пiтьми,
навiки скута смутком згубним.