Світ в тиші спить навколо,
укрив його туман.
Спить степ, тепер вже поле,
бо ж ковиля нема.
І замість соловейка,
кричить над полем крук.
Що б знов сум потихеньку,
мій дух душив без рук.
Що б знову в небі сірім,
я бачив смерть надій.
І туги чорні звірі,
вчепились як тоді.
Коли мене не стало,
щасливець там помер.
І з тих часів по малу,
я падав в світ химер.
Де все або не справжне,
або ж лихе навік.
Я відчаю став в'язнем,
і сліз з моїх повік
не стерти вже ніколи,
до смерті забуття.
Спить степ, тепер вже поле,
бо ж зник ковиль, як я.
Я зник
© Copyright: Даэнор Хорфагер, 2017
Свидетельство о публикации №117052410978
Свидетельство о публикации №117052410978
Рецензии