Багато кинула даремних фраз,
І цілувала я не тих, напевно.
Знов серце рветься від пустих образ,
Котрі пробачила комусь даремно.
Ненависть в серці я не можу вбити,
Хоч кажуть, що вона- великий гріх.
Навіщо обіцяла кожному любити?
Навіщо відкривала душу для усіх?
Моя душа... Її ж хоч Бог пробачить.
А тіло... Все змарніле від пліток.
Душа- її ніхто не бачить,
А тіло - жертва нерозбірливих думок.
Моя молитва, тиха сповідь Богу,
Мій крик та біль у цій молитві.
Пробач хоч ти ту душу вбогу-
Я переможна в цій битві.
22.05
Последний стих
© Copyright: Задоя Татьяна, 2017
Свидетельство о публикации №117052208443
Свидетельство о публикации №117052208443
Рецензии