Бабусі моїй – Галині Василівні
...А одної весни прилетіли лелеки зарано.
І ударив великий мороз – по птахах. Без жалю.
І вони замерзали – мороз їх до смерті поранив.
І, як падали вниз, я пригадувати не люблю.
Не люблю. Бо летіли в останній політ. Розбивались.
Це був жах мій дитячий. А зараз – дорослий мій жах.
Не забути ніколи, як світла істота вмирала
на дитячих – лелеку спасти неспроможних – руках.
Пам'ятаю, як люди побігли лелек рятувати.
Як несли по хатах – за лелек піднялося село...
Але всіх не врятуєш... Я й досі все рвуся спасати
всіх померзлих лелек – звичайнісіньким людським теплом...
А одноj весни прилетiли лелеки зарано
© Copyright: Миклош Форма, 2017
Свидетельство о публикации №117051909525
Свидетельство о публикации №117051909525
Рецензии