Хлопцям

Залитий кров’ю весь Донбас.
Вогнем терновим вінчаний.
І я питаю, хлопці, вас:
Коли ж війну закінчите?
Все поле мінами цвіте,
У пороховій сірості.
Уже для вас і для дітей
В нім хліб святий не виросте!
Нам заповідано:  Любов,
І рід свій почитаєте.
Хіба знайшовся новий Бог –
Що МАТЕРІВ  вбиваєте?
Заняття марне і пусте –
Снагою з вами міряться.
Хіба, як ви мене вб’єте –
То щось у світі зміниться?
Я у відчаю на краю,
Безсилою і кволою:
Віддайте пенсію мою! --
Бо я здихаю з голоду.
Дивуюсь, плачу до пори
Над вимислами глупими:
Я не Росія і не Крим –
Чого ж ви В МЕНЕ лупите?
Є пунктик в збірнику задач
На це питання капосне:
Росія – здачі може дать,
А бабки – ми ж беззахисні!
Невже забули всі Майдан --
Прийшли вбивать ГОЛОДНОГО?
Бо я ж долЯрів вам не дам:
Сама не маю жодного!
Бо я так жду – чи й ви ждете? –
Вернутись в школу гідною,
І знову дорогих дітей
Навчати мови рідної!
В ту, що розбили ви дотла
І кабінет мій знищили –
Щоб я урок не почала
Добром, словами віщими!
Заносите чужі хвости,
Життів своїх не вартими --
Лукавих цяцянок пустих,
Обіцянок мільярдами!
І вже ПРИЧИН не втне ніхто.
Для кого ж ви стараєтесь?
А «Після мене – хоч потоп!» --
Невже для цього граєтесь?