Ось i село Бiлокриниця... Мирослава Стулькивская

http://www.stihi.ru/2014/02/07/11547               

Оригінал:


Ось i село Бiлокриниця...                .
Як біла тиша промениться!
Під скрип морозцю під ногами
Дорога стелиться до мами.
Крізь часу плин і через роки
Минулого я чую кроки...

Тут все дитинство промайнуло.
Багато зим і весен було.
І відчайдушне тепле літо...
В зелених травах пахли квіти.
Під смуток осені з дощами,
Ми йшли в життя від тата й мами.

Вони ж чекали на подвірї
Мов лелечат, що вже у пірї.
Що лиш вертаються у літі...
Десь там зимують. Чи зігріті?
А може у чужому краї?
І серце рветься, завмирає...

Ось і подвір"я. Біла тиша.
Самотній  вітерець колише
Гілля дерев, що похилилось.
Та й горобці уже стомились.
Маленькі, непримітні, сірі-
Не полетять вони у вирій.

До вікон туляться - хоч скраю.
Що їх чекає, ще не знають...
В холодну зиму виживати
Їм на морозі...Біля хати
В таку негоду. В ріднім краї...
Та весну тут вони чекають...


Переклад з української Світлани Груздєвої:


Вот и село Белокриница,
Где тишь белейшая лучится.
Под скрип мороза под ногами
Дорога вновь уводит к маме.
Сквозь времени теченье, годы
Сюда сбегаю от невзгоды…

Тут детство скоро промелькнуло,
Хоть и немало их минуло,
И зим, и вёсен…и при этом
Манило разноцветьем лето…
Печальной осенью с дождями
Шли в жизнь мы от отца и мамы…

Они же ждали нас смиренно,
Что аистяток оперённых,
Им приносящим только лето…
Зимуют где-то…иль согреты?
Иль в приймах у чужого края?..
И сердце рвётся, замирает…

Вот и подворье…тишь белеет.
Лишь ветер изредка лелеет
Склонившихся деревьев ветки
И воробьёв у старой клетки…
Малютки неприметны, серы,
Взлететь не достаёт им веры…

К окошкам жмутся, хоть и с краю.
И что их ждёт, уже не знают…
Зимой холодной выживают,
Когда мороз…не улетают,
Свой край родной не предавая,
С весною снова оживая.


Аватар автора оригинала