Леонид Талалай. А мне б, лиричному поэту...

                ***
                В.Б.
А мне б, лиричному поэту,
по кольцевой да вокруг света,
да в том голубеньком трамвае...
Увы! Кондуктор даст ответ,
что даже и стоячих мест
в трамвае этом больше нет.

А как идти - то лучше с другом,
да плюс с бутылкою вина,
чтоб растворила нашу тугу
своею истиною дна.

Идём вдвоём (куда?.. откуда?..),
минуя бары, шопы, их,
крутых, что выехали в люди
на мерседесах дорогих.

 - Как жизнь? - его я вопрошаю.
 - Да всё проходит... - даст ответ,
посмотрит в сторону трамвая,
свободных мест в котором нет.

 - А как глагол?
 - Да пламенеет
и душу жжёт до слёз...до слов -
"Прощай, свободная стихия",
и ждать других нам берегов...

Не растворилась наша туга.
Дорогу замели снега.
А мы всё ходим, ходим с другом
за кругом круг,
да круг за кругом,
и всё не выйдем мы на крУги
своя...

                ***
                В.Б.
Оце б лірічному піїту
по кільцевій навколо світу
у голубенькому трамваї...
Але ж кондуктор відповість,
що навіть і стоячих місць
у тім трамваї вже немає.

Якщо ж іти - то ліпше з другом
і, певне, з пляшкою вина,
яке розчинить нашу тугу
своєю істиною дна.

Йдемо поспішно і в нікуди,
повз бари, шопи, мимо тих,
крутих, що виїхали в люди
на мерседесах дорогих.

 - То як життя? - перепитаю.
 - Та все минає... - відповість
і гляне в бік того трамваю,
в якім немає вільних місць.

 - А як глагол?
 - Полум"яніє
і пропіка до сліз, до слів
"Прощай, свободная стихия",
пора до інших берегів...

Не розчиналась наша туга.
Дорогу замели сніги.
А ми все ходимо із другом
за колом коло,
круг за кругом,
і все не вийдем на круги
своя...