Восьма

За поріг поставиш перший крок –
Голову вінчають сім зірок.

Сім зірок, але чому їх сім? –
Бо не вісім, скажуть, та й потому,
Та ж за все – стовідсотково – всім:
В море – всі річки, стежки – у Рим.

Зціпиш коло, вернешся додому
(Шлях скорочуючи, зрощуючи втому),
Дивишся – стоїть той самий дім,
І тобі, мов тому молодому,
Далина виспівує: ходім!

Світ – настінний розпис, Бог же – тло,
Що ж тут може бути не від Бога? –
Може, та, із іменем «Тривога»,
Що облуда й злива – їй житло?
Може, та, якої не було,
Лиш ім’я бриніло та гуло,
В голосі ж зривалася знемога…

І не шкода, бо твоя то путь,
Твій то шлях: зустрінь – назви – забудь.

Юнака стрівають, ледь з порога,
Злива та облуда. Мов крило,
Розправляється віконна рама,
Розбивається від вихру скло.

І та ж сама путь, і ніч та ж сама,
І ті ж самі голова й вінок –
Сім зірок – і в серці сім дірок.

Ось і осінь, ось і косить косьма,
Ось і зносить листя тих імен –
Здрастуй, світе голий, без Гелен,
Не вмирай, дивись, як вік не в’яне
Те блискуче та передріздвяне,
І лунає з давнини давен:
«Сім зірок, а я з них буду Восьма».

2012