* * *
Моїй вічній Людмилці присвячую
Ти перестала сумувати
восени
Не дні тебе чіпають
не вони!
Весною перестала ойкати
все
бачиш ...
не ахкаєш
й не захотіла буть як всі –
і ймеш удачі!
Удача! Я ношу – мала, й носив –
мала,
й життя – все зовсім інше,
аніж про нього думала!
Аж дивно:
засміється
тут на кутні
Юрмала...
Життя – шлях Божий
що не віднімається...
Ти – вічна особистість!
ти відчула!..
і – сприймається.
03.04.2017
Ти перестала сумувати восени...
© Copyright: Игорь Степанович Шевчук, 2017
Свидетельство о публикации №117051204391
Свидетельство о публикации №117051204391
Рецензии