Роки добігають – вони, як не жили.
Сміялися мало і мало любили.
І бачили мало, ледь більше читали,..
Чому ж нестерпима їх втома дістала?!
Весь час поспішали, та час витрачали,
І, прагнучи щастя, багато страждали.
В собі сумніваючись, правду шукали,
тузі віддаючись, тріумфів чекали.
Щасливі бували і вкрай невезучі,
підносились гордо й спадали болючо.
Багато занадто в житті пробоялись,
і рідко на долю свою покладались.
Хотілось їм все зрозуміти й узнати,
багато й розумно життя влаштувати.
Минають роки, а вони, як не жили, -
так мало сміялись, так мало любили.
ЛЮДИ
© Copyright: Петр Скорук, 2017
Свидетельство о публикации №117051201517
Свидетельство о публикации №117051201517
Рецензии
