Баллада о боевых братьях...

... БАЛАДА про бойових БРАТІВ ...
          (Твiрим)

Коли приїду я в Хмелів               
із Києва чи із мандр`ів:
мужні портрети бачу,
дивлюсь на них і плачу,
у думках собі значу ?...

... То був козацький рід у них,
здавен на землях хмелівських:
Прапрадід був як сотник,
а прадід був полковник,
а дід також був сотник.

В Уляни й Петра Бугримів
було вже трієчко синів:
    Альоша – це найстарший,
    А Саша – середульший,
    Володя був найменший.
 
На світлині зліва направо: Олександр, Олексій, Володимир БУГРИМИ, рідні брати ...    
с. Хмелів Роменського району на Сумщині

Удень дідусь щось майстрував,
батько у клуні щось кував.
Хлопці траву косили,
   охапцями носили,
   що було у них сили.

А Матінка – як управдім,
тримала лад і спокій в нім:
   їсти завжди варила,
   усе на світі мила,
   воду сама носила.

У той страшний Голодомор
ледве не взяв усіх їх мор.
   Та їли – конюшину,
   акацію й малину,
   щоби не сталось згину.

Так їхній рід весь виживав,
трохи пшениці приховав.
   Вночі – тісто місили,
   сире його і їли,
   що животи боліли.

«Війна страшна!» – тут пронеслось.
Літнім – пізнати довелось.
Почули батько й мати,
    на хлопців – поглядати,
    біди – не минувати.

Не журися батько й мати,
чому буть – не минувати?:
так у селі казали,
    про що тут усі знали
    і завше пам’ятали.

Уже студентом старший був,
увесь потік його загув
без всяких тут паперів,
     на курси офіцерів
     у батальйон саперів.               
               
Сміле сказало: «Ти – здоров!»
У льотчики Сашко пройшов.               
Трохи у школі вчився,
     у небі вже хрестився,
     живим він залишився.
 
 Трикутник у село прийшов,
 що капітан Бугрим «Ушёл...» –
     на річці, на понтоні,
     в піхотнім батальйоні,
     в десантнім у загоні.

Він командира замінив,               
атаки ворога – відбив.
У 20-ть – уже сивий,               
бійців усіх окр`илив
               
та снайпер в нього вцілив.
Володю вересень призвав,
Дніпро у жовтні – форсував.
    Отримав там – раніння
    і  Дивом... воскресіння
    та «Славу» – за служіння.
               
Він у госпіталь потрапив,               
у якому ногу втратив.               
    Залишився – каліка
    у молодії л`іта.               
    Так – й прострибав довіку.

У хаті на стіні – портрет,
а я дивлюся крізь багет:
   оцей настарший – дядько;
   і середульший – дядько,
   найменший-то – мій батько.

Я згадую їхні лиця,
стає сумно у світлиці.
   Одного – пригадую,
   Батька, звісно, знаю я,
   старшого не бачив я.

З  них кожен мужньо воював,
бо свою землю захищав.
   Життя – не шкодували,
   завжди - перемагали,
   народ свій рятували !!!... 

Писано 29-30.11; 07.12; 31.12. 2016 р. на Переможні травневі дні 2017 року ...
Ілюстровано та редаговано 21; 25 березня та 07 травня  2017 року.
Троєщина. Заклимок. Світлина (и) із родинного архіву Бугрима В.П.
 Київ-Хмелів-Київ ...