Настала якось дивна річ.
Бо згартувала мене ніч.
Та тихим вітром заплітала мені коси.
Я гляну в даль та у вікно.
Де світять зорі нам давно.
Де падають на трави тихі роси.
Де зачарована душа в небо злітає.
Де погляд вартий,пісню заспіває.
Де серце криком зве тебе до себе.
Де в щасті руки підняті до неба.
Благословення йде сльози чистіше.
А усміхаються частіш ніж плачуть.
Де впевнена,за все мене пробачать.
Де жити разом буде ще миліше.
Ось думаю,це й є кохання,значить.
Кохать як дихать,дихати як бачить.
Як розквітають квіти в чистім полі.
Село сумує ген на видноколі.
Хати моргають вікнами здалека.
І як малечу в дім несе лелека.
Як подих зарахує криком згоду.
Як вітер в спеку годить тобі й годить.
І як в слова щирі душа вкладає...
Той образ що відверто так кохає.
(Понкратова.О.В.)
Де в щастi руки пiднятi до неба
© Copyright: Лена Грама, 2017
Свидетельство о публикации №117051009046
Свидетельство о публикации №117051009046
Рецензии