Цветник
(Сонет)
Володимирові Лимаренку
Садила все бабуся Жанна квіти,
допоки не пішла в останню путь.
У спільному будинку навіть діти
без дозволу й пелюстки не зірвуть.
Нема бабусі Жанни вже на світі,
а квіти, як росли, так і ростуть.
Похитує поважливо їх вітер
на щастя громадське та незабудь.
Нехай і в щонайдальшому столітті
вони, як нині, райдужно цвітуть.
І не запахне амоналом вітер,
як діти в школу чи зі школи йдуть.
Країну ж, що найкраща в білім світі,
Вкраїною, і не інакше, звуть.
––––––––
©Анатолій Загравенко.
Свидетельство о публикации №117051001753