Мелод я

Ти – моя мелодія… яви себе!
Образне слово –
це слово виразне
Запам’ятовує
захоплює
й засвоїть
і апельсини
і маслини
і левкої
всіх поцілують
Поцілують й не образять…

Бог в слові образнім в кожному
разі…
Тиради ідуть прямо
геть
від цих напоїв!
І мандарини і оливки
З жаги тої
Що й ангели
Й святі і музи во благоє
лише смиренням і любов'ю
всіх засвоюють…

Мелодіє…
ХРИСТОС МОВИВ ТАК  – ОБРАЗНО
Засвоюють
як сонце –
і як небо голубе!
Ти – моя мелодія, і яви Себе…

Яко мені вбогому
дуже незаможному
з богом у художньому
Чи потрібен я Тобі в розвої? –
В музиці простій – мелодія
в розвої?..
Розумієш? Ти
схвилюєш ті напої…
Кожен любить
як сопілку свій хребет…
Ти – незнана… Як любить Тебе?

Ти моя мелодія, яви Себе…
Як Твоє, Маріє,
серце перенести?
Ти ж то навіть не на тему,
вся перезахована – вся:
вустами з тембру…
І несу Тебе!! – претихий і
без тями –
і все наше гине, гине
у оркестрі!!!..


У грімкучій ямі! у оркестрі…


Я про всю Твою
лиш неповторність,
як тепло безпосередності –
і найсолодші повівання...
завмирання... квітування... сподівання…

Однаково! Голос храмів –
і валторни...
Як таке? Який художник все
пригорне
це тепло між нами?…
Чи то ж Ти з характером?…
Чи то я в характері?
Що ж це Ти? І що єсть драма?
Не виснажливе лиш
небо голубе!
Заки не дійшов
смичок до ями –
Ти в мені, мелодіє, і яви Себе!


Ти мій пульс, Ти не тутешня,
Я страждаю – більш де
небо голубе,
І Ти моя сльоза! любов, життя!
дитинств черешня!
я також обдеру Тебе?! –

Ти – моя мелодія!
І яви себе!!

Ти про те? І я про те!
Образність! –
Що ж, неперевершено, проте…
Як біля ісходищ вод.
Що ж…
А знову втік народ.