Серце мовчати навчить
Дай це мені витекти душею
Із-під безневинної гори.
Грай мені над темінню зорею, –
Ясно чистим серцем говори.
Те, від чого серце полоніє,
В слізках відпуска і затиска.
Витягни мене в собі, Маріє, –
Жертву мою праведну в кусках.
Та й коли над миром заясніє
Зіронька заплакана така,
Знать, то ніби сталь – сльозу,
Марія
Витягла з гори на собі козака.
В серці з глибини тепло –
й печать:
Ти таки умовила мовчать…
Серце мовчати навчить
© Copyright: Игорь Степанович Шевчук, 2017
Свидетельство о публикации №117050910498
Свидетельство о публикации №117050910498
Рецензии