Пересичення чи недолугiсть?

Пересичення чи недолугість?*

Весь світ сьогодні одягає вишиванку,
йому ж сомбреро й сарі подавай.
Це що, чергова звичка, забаганка,
чи переситились своїм, дідівським вкрай?

Не так давно самих себе ж боялись,
хто б знав, що нас чатує знов війна!
На рідній мові розмовлять стидались –
тепер гіркі плоди смакуємо сповна!

Дивіться люди, знову б не загратись
і не отримати новий голодомор.
Ще треба з Кримом і Донбасом розібратись,
та жалісливців вже лунає хор.

Одним набридли рідні вишиванки,
а інших нудить вже від шаровар.
Кричать „Амінь“ панове і панянки,
бо лицемірство зараз вже товар.

Сказав і свого слова не порушу,
хоча подібні й не по серцю мені чвари.
Погляньте пильно кожен собі в душу –
народ ми вільний чи овець отара?!

08.05.2017

* Цей твір став наслідком полеміки відносно твору Олекси Удайка „Свічі скорботи“, які наводяться нижче:

СВІЧІ СКОРБОТИ

    Так склалось в ті буремні роки:
    Не знати – недруг ти чи друг…
    Але прогресу владні кроки
    Знання на свій вертають круг.
                Олекса Удайко

Зняла своє сарі осяйна черешня –
Осипався долу її білий цвіт.
Увись здійняла урочисто і ґречно
Каштанів дивізія сонмище свіч.

В алеях каштанових кублище стягів
У честь перемоги… Своє  «майорять», –
Як знаки борні, і страждань, і звитяги, –
Все, чим була "славна" звеличена  рать.

Каштанів суцвіття –  мов свічі скорботи
По жертвах, що пали в геєні війни…
Солдату була то звичайна робота –
Та смерть не означила міри вини!

Хто за Україну, а хто – за імперію:
Усі – в одну землю! Всі – наші сини.
…Й тривають донині усталені «серії»
Багатосерійного  «фільму» війни.

Квітують могили, – святі незабудки, –
Журби і нагаду суворий обцас*…
Ті квіти-жалі гнів... і прощу розбудять –
Заклятим хто ворогом був ввесь цей час?

                * * *
…А там десь, на сході новітній «месія»
Новими “спасенними” планами снить –
Рве блудного пупа нещасна Росія,
Щоб вкрасти в людей їхню сонячну мить. 

07.05. 2017
_________
*Каблук, підбір.

                Замість післямови.

Автор цілком усвідомлює, що написане тут дисонує з тим "загальнонародним ентузіазмом", яким зустрічає свято
(в час епідемії чуми) ввесь український народ під овації
світової спільноти... З подвійними сльозами на очах!
       Бо не наша то перемога, брати-слов'яни, – імперська:
один диктатор "переміг" іншого. Але якою ціною?! 42 млн
покладено (проти 10 млн німців) у тій, так званій ВеВеВе,
з них більшість - українці (біля 10 млн жертв) і білоруси.
А для України та ВВВ, була ще братовбивчою, громадянською – відомий рейд "від Путивля до Карпат, керований із Москви,
мав своєю метою знищити УПА, та й національно-визвольний
рух в Україні в цілому. Що й було досягнуто... Бо не було б у
Артема Ковпака двох золотих зірок Героя Москви, а у комісара Руднєва - кулі в потилицю... Як  у Миколи Щорса у свій час...
       А відомий план депортації всіх українців до Сибіру?...
Лише слабкість знесиленої війною Росії та організація Ліги
націй, одним із членів якої як найбільш постраждалої у ВВВ
стала Україна, врятували український народ від тотального винищення!
       Думаймо, пани хороші!!! Краще - українно...

ID: 732316
Рубрика: Вірші, Історична лірика
дата надходження: 07.05.2017 21:39:56
© дата внесення змiн: 08.05.2017 14:41:24
автор: Олекса Удайко

Мій коментар:
Richter, 08.05.2017 - 11:49
Почитав твір разів з десяток, коментарі... Подумав, писати свій дисонанс чи ні, а потім вирішив - хто ж, якщо не я.
"Сарі" - то не наше. Вишиванку чи щось подібне - інша справа. Не зовсім зрозуміло, ЧИЯ смерть не означила ЧИЄЇ міри вини. Не згоден зі ствердженням, що ВСІ наші сини (імперські виродки - мені не сини, так можна дійти і до виправдання нинішніх подій на Сході). Це ж стосується і прощі...
Не зовсім каблук у мене в'яжеться із журбою, а тим більше "нагадом"... Останнього терміну не знайшов навіть у шанованого тобою, друже, Грінченка.
Що стосується "блудного пупа" нещасної Росії, то це, на мій погляд, і зовсім апофеоз твору...
От і виходить, як не крути, а "Замість післяслова" мені виглядає значно солідніше.
Гадаю, що обмаль часу стала причиною всіх тих бід... Festina lente
 
Олекса Удайко відповів на коментар Richter, 08.05.2017 - 12:27
Во! Дякую за такий просторий коментар, друже! Коли такі коментарі з'являються, це означає, що робота й час автора потрачені не дарма. Особливо, враховуючи "писк моди", слушність моменту та неоднозначність "свята", яке, окрім Росії та постколоніальних її сателітів з поки-що колоніальною свідомістю населення, ніде не практикується. Натомість є день пам'яті 8 травня... Про це й хотілось мені "нагадати" ("згад", "нагад", до речі, слова, що походять від останнього: Скарбослов, К.: Бібліотека українця. 2000, с. 134) у цьому творі. Що ж до художніх засобів втілення задуму, то це вже справа автора: кому подобаються "биті" шаровари та вишиванки, а хтось шукає нових образів, ближче до істинних кольорів тих чи інших предметів та коливань душі...А щодо апофеозу викладу думки, то дорогий опонент явно не дочитав: саме НАШІ сини, які лягли в НАШУ землю, не зважаючи на те, захищали вони НАШУ чи НЕ-нашу країну чи матір... А щодо "обцасу" ("обчасу"), то ніщо так не втокмачить ту чи іншу думку в свідомість тих чи інших Homo sapiens, як "каблук"... То вже справа стосується експресивності твору, що є немаловажним для сприйняття матеріалу...
Будьмо пильними, панове!
Амінь!

Richter відповів на коментар Олекса Удайко, 08.05.2017 - 16:28
Це ти, друже, лекцію чи молитву прочитав?
Та й не згоден я з твоїми "битими шароварами...". Десь я вже чув подібні терміни в минулому тисячолітті від тих же совітських ідейних критиканів епохи розвинутого і не дуже соціалізму. Навіть відповідний термін вигадали "високоповажні професори" з відповідними званнями і регаліями. НЕ думав і не гадав, що сумнозвісну "шароварщину" почую саме від тебе... До того ж нічого нового в твоєму "сарі" немає, такий же національний одяг далекого заморського народу, а так говорити про національний одяг українського народу... Вибач, далі нічого літературного так відразу на ум і не приходить.
Дорогий опонент дочитав твір до самісінького кінця з десяток разів, з заключним словом включно, про що чорним по білому написав у своєму відгуку (можна пересвідчитись вище в будь-який час). Навіть більше написав, що я не вважаю своїми (думаю в мене знайдеться немало однодумців) синів імперії, які в т.ч. вбивали синам мого народу в голови свої ідеї і світосприйняття за допомогою слова, в т.ч. в формі закону, кийків, кулаків, молотків, цегли, а може хто й каблуків... Тут на колір і смак кожен сам собі мастак (це мій авторський переклад відомого народного прислів'я, можна посилатись). І тільки заклик до пильності підтримую беззаперечно.