Чабан

Посвящается освобождавшим Кавказ.

Я сын земли и солнца внук,
Кавказских гор седой племянник,
Природы самый верный друг,
В лугах высокогорных странник.

Меня вскормила грудь Эльбруса,
Своей слезой вспоил Терек.
Среди джигитов рос. Безусым
В войну отстаивал Казбек.

На нас был брошен «Эдельвейс»,
Рвалась воинственная свора.
Нашла во льдах могилу здесь
Чума коричневая скоро.

В медовый месяц дом покинул,
Шагал ухабами войны,
Чтоб чёрный крест навеки сгинул
И в мире выросли сыны.

Фашизм-стервятник скрыл просторы
От солнца мертвенным крылом.
И дрался я за реки, горы,
За наш аул, за отчий дом.

Прошёл на запад: Крым, Карпаты…
Увидел мир, дотла сгоревший.
Домой вернулся в сорок пятом,
В двадцать три года поседевшим.

Гремели снежные лавины,
Давились кровью волчьи стаи.
Я вновь с отарой. И три сына
Росли в суровом, милом крае.

Сейчас все трое — офицеры
И служат родине во славу!
Не замарали честь мундира!
Горжусь ребятами по праву.

Шумят дубовые леса,
Как изумруды всходят злаки,
Целуют горы небеса,
А мы всё движемся в атаке…

Зимой и летом на природе
Я не бываю одинок.
Мой труд чабанский благороден,
Не надо мне других дорог.

Пусть голова белей Казбека,
Морщины бороздят лицо,
Но нет счастливей человека
И нет богаче из отцов.

Прошли года… Времени краски
Загладили у сердца шрам.
Находят альпинисты каски
И отдают поклон горам.

С вершин заснеженных кавказских
Видны нам звёзды над Кремлём.
И бой часов на башне Спасской
За сотни вёрст мы узнаём.
1986

Чабан
(Переклад автора С.Б.Александров-Снігур)

Присвячується визволяли Кавказ.

Я син землі і сонця онук,
Кавказьких гір сивий племінник,
Природи найвірніший друг,
У високогірних луках мандрівник.

Мене вигодувала груди Ельбрусу,
Своєю сльозою допоміжного Терек.
Серед джигітів зростав. Безвусим
У війну відстоював Казбек.

На нас був кинутий «Едельвейс»,
Рвалася войовнича зграя.
Знайшла в льодах могилу тут
Коричнева Чума скоро.

В медовий місяць хату покинув,
Крокував вибоїнами війни,
Щоб чорний хрест навіки згинув
І в світі виросли сини.

Фашизм-стерв'ятник приховав простори
Від сонця мертвенным крилом.
І я бився за річки, гори,
За наш аул, за отчий дім.

Пройшов на захід: Крим, Карпати...
Побачив світ, дотла згорів.
Додому повернувся в сорок п'ятому,
У двадцять три роки посивілим.

Гриміли снігові лавини,
Давилися кров'ю вовчі зграї.
Я знову з отарою. І три сина
Росли в суворому, милому краї.

Зараз всі троє — офіцери
І служать батьківщині на славу!
Не замазали честь мундира!
Пишаюся хлопцями по праву.

Шумлять дубові ліси,
Як смарагди сходять злаки,
Цілують гори небеса,
А ми всі рухаємося в атаці...

Взимку і влітку на природі
Я не буваю самотній.
Моя праця чабанский шляхетний,
Не треба мені інших доріг.

Нехай голова белей Казбека,
Зморшки борознять особа,
Але нема щасливішої людини
І немає багатше з батьків.

Пройшли роки... Часу фарби
Загладили у серця шрам.
Знаходять альпіністи каски
І віддають уклін горах.

З засніжених вершин кавказьких
Видно зірки над Кремлем.
І бій годинника на Спаській вежі
За сотні верст ми дізнаємося.