Леонид Талалай. Донец, затуманившись...

Донец, затуманившись,
песню несёт,
она ни про что,
ни про что
и про всё.

Откуда ж та песня,
как плач Ярославны, -
ужель из Путивля плывёт сквозь туманы?
Река лишь поманит в ответ глубиною,
песок перекатит свинцовой волною,
да клён зашуршит, как зыбучий песок,
да тень поредеет ещё на листок.

Донец, затуманившись,
песню несёт,
она ни про что,
ни про что
и про всё:
что женщина просит -
а доля пророчит;
что стали как осень
те синие очи...

                ***

Дінець, туманіючи,
пісню несе,
яка ні про що,
ні про що
і про все.

А звідки та пісня,
як плач Ярославни,
з якого Путивля пливе крізь тумани?
У відповідь хвиля губою плямкне
та рінь перекотить із ямки в ямку,
та клен зашерхоче так само, як рінь,
та ще на листок порідішає тінь.

Донець, туманіючи,
пісню несе,
яка ні про що,
ні про що
і про все:
про долю жіночу,
про листя на плині,
де побачили очі,
що вони вже не сині...